Текст песни Ярослав Борута — Вона — море

Вона - море

Кожен день я ходив і дивився на море,
За моїм підрахунком – впродовж десяти років,
Серед безмежного краще вщухається горе,
Тому я не підходив ближче за пару кроків.

Точить спокуса взнати, де твої межі,
Стрілку компǻсу скрутити, як заманеться,
Не захистять тебе Нептунія вежі,
Та і Нептýна немає – це лиш здається.

Сіллю на мене дихне втомлений вітер,
Води дійдуть горизонту і там зупиняться,
Ладен віддати усе, що маю на світі,
Щоб тільки світ цей тобою вмивався.

Дуже багато береш на себе, дитинко,
Дайвери вб*ють у тобі усю невідомість,
Дай своїм рибам погрітись хоча б на хвилинку,
В них до тепла є спрага – через солоність.

Скільки секретів ховають глибини,
Дикими хащами хвилі пісок зачіпляють,
Навіть як схочеш – не знайдеш мілини,
Може, про неї сиві рибалки щось знають?

Господи, я не просив у тебе нічого,
Воду перетворити на ви́на неважко,
Тільки б навчитись різнити своє від чужого,
Тільки б навчитись чекати відпущену пташку.

Та якщо зможеш і якщо стане наснаги
Дай мені сили наблизитись до того моря,
Хочу пірнути у вирій її уваги,
Сіль хай заб*є численні канали і пори.

Я розчинюся як ніби-то тут народився,
Хвиля розчинить мою спустошену пам*ять,
Кого любив, на кого по-справжньому злився
Всього цього мене море навіки позбавить.

І в голові промайне остання думка
До того часу мені маловідома:
«Дякую, Боже,
нарешті,
вдома».