Текст песни Віктор Фінковський — Тарас Григорович Шевченко

Тарас Григорович Шевченко

Я ріс, як всі, не будучи відомим,
Плила серед селян мого життя ріка,
Мене не вчили у великім домі -
Я вчився грамоти в селянського дяка.

Я ріс, як всі, не будучи відомим,
І батько в заповіті не лишив нічого,
Старенька хата мала дах з соломи,
Але я мав сказати своє слово!

Ішли літа... Тарас слухав легенди:
Ні ляхи, ні Москва ще нас не покосила...
Росла звитяга й думонька крещендо
І я повірив свято, що в народі сила.

Дививсь на волю крізь маленький виріз,
І марив нею... закликав до бою...
Та час минав. Минало все. Я виріс.
Мене судили, бо не те говорю.

Мене карали, відправляли з неньки,
Та завше рятувала земленьки молитва.
Я став великим,
будучи маленьким,
Мої слова розносились як світло.

Ніхто не слав мені і привітання...
Моя, моя Украйно, віднині не сама!
І з того часу, як почалося заслання,
Моє знамення - це язичників сова.

А ви,
до смерті й після були вдячні,
Ви піднесли мене на тетрапод.
І нашим ворогам тепер удвоє лячно -
Я розказав народу те,
що він -
народ!

За це мене рівняли до ікони,
За це мене убрали в рушники.
І адресовані мені були поклони,
Й благословення отчої руки.

Писать не заборониш, а треба мене вбити!
Писати буду вірші, бо писати мушу!
І якщо хочете для мене щось зробити,
То помоліться Богу ви за мою душу.

Я став великим, вийшовши із вас,
Ходили з вами по одній землі!
Ви піднесли мене в іконостас,
А я часом клонивсь язичницькій сові.

Я став великим, вийшовши з малого.
Любов до України веде мене і гріє.
Я дивлюся на вас і радий-гордий з того,
Що мій народ уже ніколи не змаліє.