Текст песни Ніколассон — Ритуал

Ритуал суботнього самознищення починається тут,
починається з твого бажання забути все.
Перші кілька пляшок – легко. Далі - неначе ртуть
Заливаєш у горло. Вечір потрохи втрачає сенс.
Концентрат незнайомих облич розбавляє друг.
Заливаєтесь разом. Колективний суїцид, якось так.
На руках - чорна фарба. Звідки? Вранці зітру.
Це, напевно, стигмати. Мода – на стиль Христа.
Ну а далі чужа квартира, під’їзд, балкон
чужі вірші, хоча свої читаються теж.
За подачу - тверда двійка. Мовляв, моветон,
ну а ніч все біжить, ніби небо – не небо – стежка.
Починає світати. Скінчаються цигарки.
До балкону злітаються оси, птахи, вітри.
Кожне слово здається болісним і важким,
ніби шкрябаєш на граніті формату А-три.
Заповітна пора – сонце сонно повзе з нори
і понуро-похмільно дивиться на балкон.
Ти вливаєш у себе те, що тече й горить
і на погляд відповідаєш важким кивком.
Парить ранок. Головне уранці - тихо піти,
не збудивши інших. Вмикається стелс-режим.
Бо інші - все ж, не такі зануди, як ти,
і в неділю о восьмій ніхто із них не біжить
під холодний душ додому. Ранок пече,
тяжко дихати, а курити - тяжче стократ.
Кеди б’ють по дорозі ритмічно, але іще
ти немов не прокинувся. Курва, складна пора.
На зупинці людно. Ей, це ж ранок, народ...
Якийсь азер на розі штовхає всім кавуни.
Ось маршрутка до червоної гілки метро,
вже чомусь забита мамами із дітьми.
Сонце смажить єдине вільне місце в кутку,
ти кидаєш кості, втикаючи у смартфон.
За вікном із бігбордів скалиться Rocket Racoon,
осідлавши Грута скаженим живим шарфом.
“Лісова”. Нелегальні торговці, бомжі, менти.
Ти купуєш каву аби тебе перестала
голова тріщати. Здохни – а треба йти...
Ти пірнаєш в метро.
Цим закінчуєш ритуал.