Текст песни Лесь Подеревянський — Король Літр

Король Літр, хтивий, безпринципний і божевільний алкаголік.
Корделія, улюблена донька Короля, хвороблива квітка з червоними очима і скаженою пиздою.
Рейгана і Гонерілья, неулюблені донькі Короля, брудні та закомплексовані лізбіянки.
Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів.
Едмунд, життєрадісний споживач екскрементів, санітар лісу і друг природи, згодом статечна людина, член суспільства, професор Кємбріджського універсітєту.
Кєнт, хуліганствующій підліток.
Мєнт, лягавий падло.
Йорік, патворний нєдоносок, начітавшійся Заратустри. На початку п'єси - блазень, згодом - статечна людина, вождь англійського народу.
Привід, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу "Тімур і його команда".
Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя.
Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і собачим гівном. Посередині всього цього хазяйства сидить Король Літр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вишезгадане. У ніг Короля мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг.
Ітак, замовкли струни сладкозвучні,
З пизди стирчать всі грифи балалайок,
А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці…
Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив
І пер, згинаючись, до себе у комору,
А потім, запираючись в сортирі,
І там, згасаючи від смутку та зневіри,
Я нігтєм вицарапував на стінці скажені цифри,
Рахував і плакав, пердів беззахисно,
В тупему скаженінні зубами скреготав,
І дикий сморід, цей дух гівна
На вільних білих крилах
Вповзав мені у серце, як гадюка,
І люто в душу срав.
Людськая заздрість, та посмішки, та плітки за спиною,
Шо хуя вже не тільки, шо встромить,
А й навіть вийнуть стало неможливо. Бо я, статечний дід і патріарх, засновник роду, міста і країни -
Герой національний!
Як відомо, герої не їбуться і не сруть!
Не кажучи про те вже, шо ніхто з них в дитинстві не дрочив!
О, як мені це все настоїбенило! Піздєц!
Їбав я всі ці гімни і кантати,
Всю малахв'ю бенкетів і прийомів,
Коли замість того, щоб когось вжарить
Повинен довго й нудно ти пиздіти
І слухати пиздьож такий же самий.
Я все роздав: всім жебракам, ханигам,
Всім підарасам, йобнутим шакалам:
Нехай вони внесуть корисний внесок
В суспільне будівництво!
Хай їбошать, а я це все їбу!
Як ти живеш, моя вонюча квітка?
Дивись, татуню, я знайшла гандона.
Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі.
З його сріблястих пелюстків, як перли
Стікають сльози росяні яскраві…
Не перли то, то малахв'я вонюча!
Це концентрація тих виблядків поганих,
Шо повзають, як блядські мандавошки
По аглицькій землі!
Корделія.
Татуню, милий! Якій же ж ти розумний та приємний!
Їбись конем всі хахалі противні!
Ці коні з яйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани!
Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю…
Я теж, дочурка, більше полюбляю тебе їбать,
Ниж тих блядєй заразних твоїх сестер,
Немолодих і глупих, до того ж і негарних лізбіянок!
І шо він в ній найшов? Я в сто раз лучшє!
Кричав кажан і бився вітер в стелю,
Матуся плакала і реготав пугач.
Тебе так само: на стайні
Раком серед кіньських храпів.
Копита страшно били по підлозі
І комашня летіла на вогонь,
І сумно-сумно каркала ворона…
Ну, а мене?
Еге-е!..