Текст песни Катерина Феб — тій, чиє волосся кольору німбу, але хто не свята (Марія)

тій, чиє волосся кольору німбу,
але хто не свята.

Я часто згадую Марію.
Ту Марію, що ловила вітер своїми віями,
Що своїм голосом прославляла вечірню тишу,
Чиє волосся дарувало шалено тепле світло,
А думки наповнювали і здіймали водойми.

Я часто нагадую ті дні,
Коли наші з Марією мрії
Пересікалися на паралельних кривих,
Дарували гучність і тривожили сон
Надчутливих птахів, що зреклися вирію.

Не забувається та Марія.

Та Марія,
Яка пролітала над знаками пунктуації,
Яка входила у прострацію, минаючи нірвану,
А оманом танула у одній застарілій релігії;
Дівчину, чиєю святістю можна було б умиватися,
І в очах якої проростали ромашки.

Важко, Маріє, важко.
Ти ж не та Марія, що почала відлік нової ери;
Ти не та Марія, що плакала під хрестом
І пила воду із Іордана.

Ти – Марія, подібна до Іуди.
Маріє, якби була б можливість,
Я б ще раз тебе пізнала.

Марія, чиє ім'я настільки крихке,
Наскільки виснажене і скровлене,
Немов лезами вимащений папір
Із чорнилами блакитної крові. Загублена.

Я часто згадую Марію,
Чия труна була б схоронена поруч моєї.
Проте, мене кремують і з мене виросте дерево.
А ще на ромашкові очі, на жаль, алергія,
І я знову біжу до аптеки,
Аби позбутися тебе, Марія.

Аби позбутися твого дихання на плечІ,
Більше лівому, аніж правому.
Аби позбутися твого томного запаху,
І зрівняти тебе із зітлівшою пусткою.

Бо триматися за тебе
мій Бог
чомусь
вважає
розпустою.