Текст песни 213 — Старенький трамвай

Коли літо приходить, гаряча пора,
І на сірому камені плавиться тінь,
Коли дзвінко кричить на смітниках дітвора,
Говорити, ходити і думати лінь.

Коли сонце розжарене над містом висить,
І від чаду машин кругом іде голова.
Я згадаю прохолодних озер блакить
Куди їздив колись старенький трамвай.

Повези мене туди, де природа сама,
Повези мене за місто, де асфальту нема.
Повези мене туди, де зелена трава,
Повези, повези... о-о-о, старенький трамвай.

А відпустка у жовтні, а там і зима,
Я стараюсь не дивитись на засмаглих дівчат.
Ні морозива, ні пива, бо води нема,
Як ті люди живуть в республіці Чад?

А я хочу в Антарктиду, хоч би на мить,
Ледве ноги волочу, очі піт залива.
Знов згадаю про холодних озер блакить,
Куди їздив колись старенький трамвай.

Повези мене туди, де природа сама,
Повези мене за місто, де асфальту нема.
Повези мене туди, де зелена трава,
Повези, повези...

Повези мене туди, де природа сама,
Повези мене за місто, де асфальту нема.
Повези мене туди, де зелена трава,
Повези, повези... о-о-о, старенький трамвай.